Найнебезпечніший гриб

Cat Adams

Бліда поганка отруює і вбиває, мабуть, чи не найбільше за будь-який інший гриб людей. Тепер, нарешті, нібито з'явились ефективні ліки, але більшість лікарів про них нічого не знає.

Коли хтось з'їдає бліду поганку, то він не відчуває ніяких симптомів протягом щонайменше 6, а деколи і до 24 годин. Зрештою він починає страждати від спазмів в животі, блювання, і діареї, яка дуже зневоднює. Така затримка в симптомах означає, що їх можуть і не пов'язати з споживанням гриба, і що людину діагностують більш поширеним захворюванням, як наприклад кишковий грип. Ще гіршим є те, що якщо людина споживає багато рідини, то симптоми будуть проявлятись не так гостро і в неї розпочнеться так званий період уявного одужання.

А тим часом отрута помалу і невидимо руйнує печінку людини. Вона зв'язується з ензимом, відповідальним за продукування нових білків, і блокує його. Без цього ензиму клітини не можуть правильно функціонувати і печінка відмовляє. Без правильного і своєчасного лікування жертва отруєння може дуже швидко отримати відмову органу, впасти в кому і померти.

Всього кілька шматочків блідої поганки можуть вбити людину. Подейкують, що найбільш ризикові поціновувачі грибів позбуваються отрути в умовно їстівних чи легко отруйних грибах, як наприклад мухомор червоний (Amanita Muscaria) - культовий поцяткований червоно-білий гриб, який так вподобали любителі ігор Nintendo і художники натуралісти. Кажуть, що якщо цей гриб проварити певним чином, то можна насолодитись його горіховим смаком без шкоди власному здоров'ю.

Всупереч народним уявленням, смертоносні токсини блідої поганки, навпаки, неможливо усунути таким шляхом. Аматоксини не можна знищити жодним з наявних методів кулінарної обробки, включно з відварюванням чи запіканням. Заморожування чи сушка гриба також не видаляє токсини, таким чином відкладаючи лихо на потім, коли гриб приготують і з'їдять.

На смак бліда поганка не нагадує нічого смертельного, багато з людей, які її куштували, кажуть, що цей гриб був найсмачнішим з тих, що вони їли.

Та і виглядом цей гриб ніяк не показує, що він такий смертоносний: його рання стадія "яйця" нагадує незрілі форми багатьох їстівних грибів, включно з розповсюдженою печерицею звичайною, Agaricus campestris. Доросла бліда поганка схожа на інші їстівні гриби. Багато іммігрантів в Каліфорнії плутають її з солом'яним грибом, Volvariella volvacea, який культивується в Азії.

Після споживання блідої поганки, близько 60 відсотків поглинутих аматоксинів одразу потрапляють в печінку. І ушкоджені, і здорові клітини печінки перенаправляють аматоксини в жовч, яка потім концентрується в жовчному міхурі. Після кожного прийому їжі жовчний міхур випускає жовч в кишковий тракт, і аматоксини пересуваються разом з солями, що містяться в жовчі. В кінці тонкого кишківника більша частина жовчі вбирається назад до жовчного міхура. Аматоксини заново потрапляють в печінку тими ж каналами, що й жовч, і таким чином кругообіг цієї отрути замикається.

Решта 40 відсотків поглинутих аматоксинів швидко потрапляють в нирки, які є основним центром виведення продуктів переробки з крові. Здорові нирки можуть вилучати аматоксини з крові і передавати їх в сечовий міхур, і ця здатність є нетиповою для отрут, що спрямовані на печінку. Поки нирки не викинуть з організму всі поглинуті аматоксини - вони будуть продовжувати руйнувати печінку. А нирки можуть продовжувати функціонувати лише у випадку, коли жертва отруєння буде споживати достатньо рідини. Без ціленаправленої агресивної гідрації організму аматоксини будуть отруювати також і нирки. Після того, як відмовлять нирки, швидка відмова печінки теж не за горами. Але поки печінка і нирки пацієнта функціонують, і він споживає достатню для частого сечовиділення кількість рідини, то він по суті зможе поступово вивести всі аматоксини в сечу, так само, як це відбувається з найдрібнішими нирковими камінцями.

Ліки, які б допомагали уникнути шкоди від аматоксинів, мали б захищати печінку, поки нирки поступово виводять отруту з організму. Клінічні тести по всій країні зараз апробовують новий засіб від отруєння аматоксинами: Silibinin, ліки виготовлені з розторопші плямистої (Silybum marianum). Коли цю речовину вводять внутрішньо-венозно, то вона блокує рецептори, які переносять аматоксини в печінку, і таким чином, аматоксини залишаються в крові, тим самим пришвидшуючи їх виведення нирками.

Тод Мітчел з Домініканського Госпіталю, що в Санта Крузі, Каліфорнія, разом з своєю командою лікували більше ніж 60 пацієнтів, що отруїлись аматоксинами. Всі пацієнти, нирки яких функціонували, і яким ввели ліки не пізніше як за 96 годин після споживання гриба - вижили. Лише декілька пацієнтів звернулися по допомогу пізніше і померли.

Результати дослідження ще не опублікували, бо 60 пацієнтів не є достатньо щоб запевнити, що силібінін дійсно рятує печінку, але дослідники в цьому впевнені. "Коли ми доповімо про результати в управління продовольством і медикаментами - вони одразу ж затвердять препарат." - каже Мітчел. "У нього практично немає побічної дії, він дуже толерантно переноситься організмом і якщо його застосовувати правильно - то він надзвичайно ефективний."

Мітчел пояснює, що після споживання аматоксину у пацієнтів трапляється рання відмова нирок по двох причинах. Перша - це те, що вони звертаються в лікарню надто пізно, коли нирки вже не працюють. А друга, частіша причина - це те, що лікарі, які їх лікують недостатньо інтенсивно поновлюють їх водний баланс.

На ранніх стадіях отруєння аматоксинами медична допомога дуже часто надається неправильно. Переважно в центрах контролю за отруєннями рекомендують три способи лікування, жоден з яких не допомагає.

По-перше, вони рекомендують активоване вугілля, щоб запобігти потраплянню отрути в шлунково-кишковий тракт і отруєнню печінки. З більшістю отрут це дійсно дуже допомагає, але зазвичай, коли пацієнт звертається по допомогу при отруєнні аматоксинами, то отрута вже давно пройшла шлунково-кишковий тракт. Так само часто рекомендують промивання шлунку, яке є стресом для організму і ніяким чином не видаляє аматоксини, що шкодять печінці. По-третє, часто призначається ацетилцистеїн. Він є дуже помічним щоб запобігти ушкодженню печінки при отруєннях парацетамолом. Але у випадку з аматоксинами він є неефективним, без потреби занадто розріджує кров і спотворює результати аналізів на функцію печінки.

Ці три рекомендації погіршують стан пацієнта, в той же час відвертаючи увагу від основної ефективної зброї при такому отруєнні - агресивного відновлення водного балансу.

Діагностування симптомів отруєння блідою поганкою і успішне лікування є складним ще й тому, що люди отруюються грибами доволі рідко. Перший раз, коли лікар стикається з таким і бореться за такого пацієнта, як пояснює Мітчел, дуже часто буде і останнім. Але в близькому майбутньому лікарі можуть стикнутися з такими випадками частіше.

Бліда поганка є інвазивним видом з Європи, який на даний момент присутній на всіх континентах крім Антарктиди. Цей гриб так успішно розповсюджується світом, бо люди розносять довкола його спори, неначе блискітки з вечірки.

Бліда поганка належить до екто-мікоризних грибів, що означає, що вона живе в симбіозі з корінням дерев. Гриб розростається з коріння і утворює в грунті мережу грибниці, що зветься міцелієм, і яка є набагато тоншою за коріння дерев. Міцелій може вбирати поживні речовини, такі як азот чи фосфор, набагато швидше аніж коріння дерев, і грибниця обмінює з деревом ці речовини на цукри, які дерево виробляє фотосинтезом.

Власне плодове тіло гриба є результатом розмноження двох статево сумісних міцеліїв. Воно виробляє мікроскопічні спори, які легко розносяться довкола і можуть проростати в нові міцелії.

В 19-му столітті люди пробували акліматизувати на нових континентах свої улюблені породи дерев. Насінини садили, але вони помирали дуже швидко після пророщування. Нічого не допомагало з цим впоратись поки хтось не додумався привезти саджанці в горщиках з рідною землею. Така земля одразу дала результат. Дерева добре росли, але люди не підозрювали, що вони також розповсюджують грибні спори і нові грунтові бактерії.

В середині 20-го століття кілька дослідників зауважили, що деякі гриби з'явилися в нових регіонах, але оскільки в них не було історичних даних по місцевих грибах, то їм важко було щось науково довести. Більшість вчених просто припускала, що бліда поганка є місцевим грибом як в Європі, так і в Сполучених Штатах.

Анна Прінгл зацікавилась блідою поганкою коли займалась своєю дисертацією з вивчення грибів в університеті Каліфорнія-Берклі. (Примітка: пізніше вона була моїм науковим керівником). Вона вивчала місцеві гриби, збираючи їх в невеликому каньйоні за своїм будинком. Вона принесла один з екземплярів своєму керівнику, Тому Брунсу, котрий ідентифікував гриб як бліду поганку. Тоді він і натякнув на цікаву плітку, що ходила в аматорських колах мікологічної спільноти, про те, що бліда поганка, либонь, не є рідною в Каліфорнії.

Прінгл відзначила, що ідея є досить цікавою, але не думала про неї надто довго, допоки Брунс не зробив ще кілька не настільки тонких натяків на рахунок того, що саме їй потрібно дослідити, як от наприклад залишив на її столі намальований череп і схрещені кості.

Прінгл швидко зрозуміла, що на початку 20го століття вчені застосовували для ідентифікації блідої поганки дуже розмиті критерії, під які іноді попадали декілька інших видів. Розшифровуючи геном старих висушених зразків гриба з різних колекцій по всій країні, вона виявила, що всі зразки датовані до 1938 року були насправді іншими видами мухоморів. В той час, коли інші види грибів мають давній слід в гербаріях, бліда поганка раптово з'явилась в 1938 році і стала все більш і більш поширеною пізніше.

Прінгл також порівняла геном блідих поганок, які зібрали в Сполучених Штатах і Європі. В грибах з США вона виявила набагато меншу генетичну варіативність. Це означає, що вид виник в Європі, а в США відбулось те, що називається популяційним дефіцитом, а саме, коли кілька індивідуумів якогось виду колонізують весь континент.

Чому більшість вчених так помилялась стосовно блідої поганки? Перед відкриттям Прінгл, відомі інвазивні види грибів обмежувалися лише категорією грибків, які є шкідниками для рослин і тварин, як от наприклад, грибок Endonia parasitica, що винищив американський каштан. Такі грибки дуже добре помітно на організмах носіях і спричиняють видимі симптоми.

Бліда поганка не може жити без дерева-партнера. Щоб стати інвазивним видом цей гриб зміг здійснити дещо неймовірне і рідкісне: зміну виду дерева-партнера. Бліда поганка якимось чином змогла перемкнутись від зростання лише поруч з корінням європейського дуба на зовсім інший вид дуба - каліфорнійський вічнозелений дуб. Більш того, крім нового виду дуба в США її помітили зростаючою поряд з місцевими соснами.

Для гриба зміна партнера з листяного дуба на хвойні соснові дерева є величезним кроком. Відкриття Прінгл змінило наукове розуміння того, що власне означає бути симбіонтом.

Історія блідої поганки заінтригувала мене і стала однією з причин чому я стала працювати в лабораторії Прінгл. Зараз я займаюсь оглядом літератури по дослідженню блідої поганки і сподіваюсь зрештою зрозуміти клітинні механізми, завдяки яким бліда поганка змогла змінити хазяїна.

Зараз бліда поганка широко розповсюджена на території Сполучених Штатів. Через те, що погодні режими тут схожі до її рідних ареалів, вона змогла розповсюдитись по східному узбережжю наскільки цього дозволяють сприятливі умови. Але все ще трапляються місця на тихоокеанському північному узбережжі і в Канаді, де вона могла б рости, але ще не була досі поміченою. Цей гриб поширюється в Огайо і крокує на південь в Мексику.

Беручи до увагу довгий період спантеличення стосовно того чи є бліда поганка місцевою, а також те, що вона і досі поширюється, не треба дивуватись, що багато людей випадково збирають її і отруюються. Також не є дивним і те, що люди з'їдають її ціленаправлено: вона велика і м'ясиста, часто росте в великих кількостях і смачно пахне.

Навіть дуже досвідчені грибники, знайомі з історією гриба і схожістю блідої поганки до інших їстівних грибів, отруювались нею. Через те, що гриб настільки смертоносний і росте поруч з їстівними видами грибів, один помилковий гриб, зірваний при недостатньому освітленні, може призвести до лиха.

Якщо ви коли-небудь запідозрите, що отруїлись блідою поганкою, то попросіть свого лікаря зв'язатись з Мітчелом в Санта Крузі і попросіть стати учасником дослідження препарату розторопші плямистої. Він надішле вам Силібінін в будь-яку точку світу.

І пам'ятайте, якщо хочете вижити - пийте побільше рідини.

Переклав: Арендар Олександр
Джерело: The Most Dangerous Mushroom
Photo courtesy Justin Pierce via www.MushroomObserver.org